Ігор Старий (? - 945) - великий князь Київський в 914 - 946. Можливо нащадок Рюрика.
Перший достовірно відомий представник Рюриковичів. Підкорив племена древлян, уличів, які відокремилися від Києва на початку його князювання. За І. відбулися перші напади печенігів на Русь (915,920). В 941 І. здійснив похід проти Візантії, під час якого київський флот був знищений за допомогою т.зв. грецького вогню. В 944 відбувся другий похід І. на Візантійську імперію, який завершився укладенням в 945 договору між Київською державою і Візантією. В 913 і 943 І. здійснив два походи на Кавказ, які дозволили київським купцям торгувати на Сході. Загинув під час Древлян повстання 945.

Рюрик
Ярослав  Мудрий
Ігор
Рурик - син князя бодричів Годослава.
Ходив з варягами. Правив у Новгороді в 862-879. Згідно з традицією вважається родоначальником династії руських князів.
Святослав

Святослав Ігоревич Завойовник (940? - 972) - Великий князь Київський (960-972).
Полководець. У 964-966 звільнив вятичів від влади хазар і підпорядкував їх Києву. В 960-х розгромив Хазарський каганат, зруйнував міста Саркел (на Доні) і Ітіль - столицю каганата. У 967/968 вторгся до Болгарії і влаштувався в гирлі Дунаю, в Переяславці. Протистояв інтересам Візантії. Б. 971 він в союзі з болгарами і уграми почав воювати з Візантією. Після бою з чисельно більшим віз. військом у Великого Преслава і Доростола, витримавши з своїм військом 3-місячну облогу, С. уклав в 971 мир з імп. Іоанном I Цимісхієм. Підступно вбитий печенігами.

Володимир Великий

Ярослав  Мудрий

Святополк

Ізяслав Полоцький

Олег
Ольга
Ярополк

Всеволод Ярославич
Володимир Ярославич
Ізяслав І Ярославич
Брячислав Ізяславич
Святослав Ярославич
Єлизавета
Анна
 Ігор   Ярославич

Ростислав Володимирович
Володар Ростиславич
Володимирко Володарович
Ярослав Осмомисл
Володимир ІІ

Святополк ІІ

Всеслав Брячиславич

  Давид   Ігоревич

Олег Гориславич
Всеволод ІІ Ольгович
Святослав Ольгович
Ігор ІІ  Ольгович
Ігор Святославович
Святослав Всеволодович
Всеволод ІІІ Чермний
Михайло Всеволодович

Володимир Мономах
Євпраксія
Мстислав І
Юрій Долгорукий
Ярополк ІІ
Вячеслав Володимирович
Ізяслав ІІ
Ростислав Мстиславович
Володимир Мстиславович
Мстислав ІІ
Ярослав Ізяславич
Роман Мстиславич Великий
Інгвар Ярославич
Данило Романович Галицький
Василько Романович
Лев І
Роман Ростиславич
Рюрик Ростиславич
Давид Ростиславич
Мстислав Хоробрий
Мстислав ІІІ
Мстислав Мстиславич Удатний
Мстислав Давидович
Ростислав Мстиславич
Ростислав Рюрикович
Володимир Рюрикович
Андрій Боголюбський
Всеволод Велике Гніздо
Костянтин Всеволодович
Юрій Всеволодович
Ярослав Всеволодович
Олександр Невський
Дмитрій Олександрович
Данило Московський
Іван І Калита

Ольга (хр.ім'я-Олена)- велика княгиня Київська, дружина Ігоря. Після вбивства чоловіка древлянами (945) жорстоко подавила їх повстання. У 945-947 встановила розміри дані для древлян і новгородців, організувала адм. центри - погости. Значно розширила володіння Київського великокнязівського будинку.
У 955 (або 957) відвідала Константинополь; прийняла християнство. Правила держ. в роки малоліття свого сина Святослава Ігоревіча і пізніше, під час його походів. У 968 керувала захистом Києва від печенігів. Канонізована руською церквою.
Олег Віщий (п. 912), Давньоруський князь. По літописних повідомленнях родич напівлегендарного Рюріка. У 882 вокняжився в Києві. У 883-885 приєднав землі древлян, сіверян, радимичів, а до 907 - області вятичів, хорватів, дулібів і тіверців. Скорені племена О. обклав данню, зобов'язав їх поставляти йому воїнів. Успішно воював з хазарами. У 907 обложив столицю Візантії Константинополь і наклав на імперію контрибуцію. У 911 уклав вигідний торговий договір з Візантією. По переказах, помер від укусу змії; цей факт ліг в основу ряду пісень, легенд і переказів.
Ярополк І Святославич (п. 980) - великий князь Київський (972-980). Старший син Святослава Ігоровича. Бл. 972 князь Святослав перед другим походом на Балкани доручив Я. правити Києвом. Після смерті батька, прагнучи об'єднати всю Київську державу під своєю владою, вів війну з братом Олегом, князем Древлянської землі, та Володимиром Святославичем, тодішнім новгородським князем. Я. підтримував зв'язки з країнами Західної Європи, імператором Священної Римської імперії Оттоном І.
У 977 захопив володіння Олега, а в 980 - і Новгород. Володимир утік у Скандинавію, де, найнявши дружину варягів, у 980 з їхньою допомогою зайняв Новгород, а через деякий час і Київ. Я. утік до м. Родні, де з відома Володимира його було вбито.

Володимир Святославич Великий(п. 1015), князь Київський 980-1015; Походами на вятичів, литовців, радимичів, булгар укріпив Київську державу. Встановив в Києві і Новгороді культ гол. дружинного бога Перуна. Замінив у 988 язичництво християнством, котре він прийняв з Візантії після захоплення грецької колонії Херсонес і одруження на сестрі візантійського імператора Ганні.
Час княження В. є періодом підйому Київської держ.: посилення феодалізації, успішних походів, розвитку культури, землеробства і ремесел; проте в це ж час його син Святополк виступив проти батька, що з'явилося симптомом майбутньої феод. роздроб- леності Русі.

Ярослав Мудрий (бл. 978 - 2.2.1054) - видатний державний діяч і полководець Руси, великий князь Київський (1019-54). Протягом 1015-19 Я. вів запеклу боротьбу за київський престол з братом Святополком Окаянним. У 1019 остаточно розбив його війська в битві на р.Альті й став великим князем Київським. Здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів держави. У 1036 руські війська вщент розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги закладено в 1037 Софійський собор. Русь підтримувала тісні відносини з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією та скандинавськими країнами. Я.М. приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни. За Я.М. укладено збірник законів, т.зв. “Правду Ярослава”, що становить найдавнішу частину “Руської правди”. За правління Я.М. християнство остаточно утвердилося в Київській державі. Я.М. дбав про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням створено школу і бібліотеку при Софійському соборі; зібрано перекладачів, які переклали на давньоруську мову багато грецьких книг. За правління Я.М. Київська держава зберегла свою могутність і міжнародний авторитет.

Святополк I Окаянний, (981? - 1019) князь Київський 1015–1019, дескридитував себе вбивством братів князів Бориса, Гліба і Святослава. Ярослав Новгородський найняв варягів і в 1016 розбив Святополка і заволодів Києвом. Святополк влітку 1018 за допомогою тестя Болеслава Польського повернув Київ та ненадовго. За допомогу він передав Болеславові Червенські міста і Галичину.

Ізяслав Володимирович Полоцький
(981-1001) князь Полоцький з 987. Дав початок полоцьким князям.

Брячислав Ізяславич (?- п. 1044), полоцький князь з 1001. У 1021 зробив набіг на Новгород; по дорозі назад на р. Судомирі (Судомі) його військо було наздогнано Ярославом Мудрим і розбито. У боротьбі з останнім Б. вдалося відстояти самостійність Полоцька, що відокремився від Києва ще при батькові Б. - Ізяславі Володимировичі.

Всеслав Брячиславич (п. 1101), князь полоцький в 1044-68, 1071-1101, київський в 1068-1069. У 1065 напав на Псков, але узяти його не зміг. Через рік захопив Новгород, пограбував собор і спалив місто. У 1067 був розбитий на р. Немізі братами Ізяславом, Святославом, Всеволодом Ярославичами, котрі віроломно захопили його в час переговорів в полон.
У 1068 звільнений повсталим народом з темниці в Києві і по волі віча 7 міс. був там князем, потім таємно втік в Полоцьк, звідки в 1068 був вигнаний Ізяславом.
З 1070 остаточно затвердився в Полоцке і наполегливо боровся з кн. Всеволодом Ярославичем і його сином Володимиром Мономахом за збереження самостійності Полоцького кн-ва.

Володимир Ярославич (1020-1052) князь Новгородський в 1034 - 52, засновник фактично старшої лінії Ярославичів - пізніше Ростиславичів. Ходив по волі батька на Візантію в 1043, Збудував 1051 Софію Новгородську. Помер на 2 роки раніше батька, тому в спадщину не вступив.

Ростислав Володимирович (1038-1065) князь Ростовський до 1056, Володимиро-Волинський 1057-1064, Тьмутараканський 1064-65. В Криму стрів інтереси Візантії, що стало причиною його отруєння. Родоначальник Ростиславичів - Володаря, Рюрика і Василька, які закріпилися в Перемишлі і Теребовлі (Галичина) в 1085.

Володар Ростиславич, (? - 1124) князь перемиський (1094—1124). Разом із братами Рюриком та Васильком закріпився в Галичині бл. 1084 і поклав підвалини під окреме Гал. князівство. В бою під Перемишлем 1099 погромив угрів; обороняв Галичину від зазіхань Давида Ігоревича волинського і Святополка II київського.

Володимирко Володаревич (пом. 1152) кн., об'єднав Перемиське й Звенигородське князівства, захопив спадщину по дядькові Василькові — Теребовлю та Галич і 1141 переніс столицю до Галича. Боронив окремішність Галичини від поляків, угрів та київського кн. Із'яслава Мстиславича. Спритний політик, підтримував союз із Юрієм суздальським; союзник Візантії; відомий своїм багатством. В боротьбі з городами спирався на земське боярство.

Ярослав Осмомисл (1130рр-п.1187) - князь
галицький (1153-1187). Названий Осмомислом, тобто мудрим. На початку свого правління змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича,в 1158-61 - з Ізяславом ІІІ Давидовичем і свого племінника Івана Ростиславича Берладника. За правління Я.О. Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. У 1167 союзницькі відносини з Угорщиною Я.О. зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III. За правління Я.О. у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст, а 1153-57 у Галичі споруджено Успенський собор. У “Слові о полку Ігоревім” згадується про могутність Галицького князівства за Я.О., який “підпер гори Угорські своїми військами” і “зачинив ворота Дунаю”.

Володимир ІІ - (1151 - 1199), галицький князь (1187-1198). Останній представник галицької княжої династії Ростиславичів. Через непорозуміння з боярами змушений був тікати в Угорщину. Там був ув'язнений королем Белою ІІІ, який захопив Галичину. В. вдалося втекти, і за допомогою імператора Фрідріха II Барбароси та польського князя Казимира Справедливого знову повернути собі Галицьке князівство. Підтримував добрі відносини з своїм дядьком, володимиро-суздальським князем Всеволодом Юрієвичем Велике Гніздо.

Ізяслав І Ярославич (1024 - 78), Великий князь Київський (1054-1078, з перервами). Турівський 1042 - 1052. Згідно із заповітом свого батька Ярослава Мудрого одержав у володіння значну частину земель Київської держави. У 1057 поширив свою владу на Волинь. У 1068 військо І.Я. та його братів Святослава та Всеволода було розгромлене половцями на р.Альті. Після цього у Києві відбулося народне повстання, в ході якого І.Я. було вигнано. Повернувся він за допомогою збройних загонів свого родича - польського князя. Бл. 1073 р. І.Я. разом з братами уклав “Правду Ярославичів” - доповнення до першого збірника давньоруського права “Руської Правди”.
У цьому ж році між ними розпочалася міжусобна війна, під час якої І. був переможений дружинами Святослава та Всеволода Ярославичів, після чого вдруге залишив Київ і виїхав за кордон. Побував у Польщі та Німеччині, де вів переговори з німецьким імператором Генріхом ІV. За допомогою свого сина Ярополка І.Я. підтримував зв'язки з Римським Папою Григорієм VII. Після смерті Святослава Ярославича І.Я. повернувся на Русь і у липні 1077 втретє став князем київським. В ході нової міжусобної війни з синами Святослава загинув у жовтні 1078 над Десною, недалеко від Чернігова. Похований в Києві у Десятинній церкві.

Святополк ІІ,(1050 - 1113), князь Київський в 1093-1113. Княжив в Полоцьку 1069 - 1071, Новгороді 1078 - 1088, Турові 1088 - 1093. Представник номінально старшої лінії Ярославичів - Ізяславичів. Причетний до осліплення Василька Теребовлянського (Ростиславичі Галицькі). Поступався половцям. За нього проводилися Любецький і Витичівський зїзди. Росправившись з колишнім спільником Давидом Ігоревичем, заволодів Волинню. Противник Володимира Мономаха, який не протистояв вокняженню С. як старшого із Ярославичів. По смерті С. його володіння перейняли Мономаховичі.

Святослав ІІ Ярославич (1027-1076), князь
чернігівський (1054-73), вел. кн. київський (1073-76), син Ярослава Мудрого. Разом з братами кн. Всеволодом і вел. кн. Ізяславом входив в своєрідний кн. тріумвірат, що розпоряджався в 1054-72 всіма справами на Русі. У 1067 С. з братами розбив на р. Немізі полоцького кн. Всеслава Брячеславича і узяв його в полон. У 1068 братів зазнала поразка від половців на р. Альті. С. зумів незабаром лише з однією дружиною завдати поразки половцям у Сновська, чим сильно підняв свій престиж на Русі. Разом з братами є одним з укладачів Руської правди (т.з. Правди Ярославичів). У 1073 С., заручившись підтримкою Всеволода Ярославича, відняв у старшого брата Ізяслава великокнязівський стіл. За замовленням С. у 1073 і 1076 були складені Ізборники Святослава.

Олег Святославич Гориславич (1050? - 1115) - князь Володимиро-Волинський (1076/1073 - 76), Тьмутараканський (1083 - 94), Чернігівський (1094 - 96), Новгород-сіверський (1097-1115). 3 1076 (1073) правив у Володимирі-Волинському. В 1076 здійснив разом з Володимиром Мономахом успішний похід у Чехію. Після смерті батька (1076) був вигнаний з Володимира-Волинського князем Ізяславом Ярославичем. У 1078 втік у Тмутаракань. У 1078 О. з допомогою половців здобув Чернігів. Незабаром, зазнавши поразки в битві на Нежатиній Ниві (жовтень 1078) від князів Ізяслава і Всеволода Ярославичів знову змушений повернутися до Тмутаракані. В 1079 О. був по-зрадницьки схоплений половцями і виданий Візантії (візантійським урядом засланий на о. Родос, де провів 4 роки). В 1083 повернувся і зайняв тмутараканський престол. У 1094 при підтримці половців здобув Чернігівське князівство (за деякими дан., Володимир Мономах добровільно віддав йому у володіння Чернігів). Вів тривалу боротьбу з Великим князем Київським Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом та його синами Ізяславом і Мстиславом. Згодом за рішенням Любецького з'їзду 1097 отримав у володіння Новгород-Сіверське князівство. В 1107 і 1113 брав участь у походах на половців. Похований у Спаському соборі в Чернігові. За укладення союзу з половцями та розпалювання князівських міжусобиць автор “Слова о полку Ігоревім” назвав О.С. Гориславичем.

Всеволод ІІ Ольгович (?- п. 1146), князь чернігівський (1127-39) і київський (1139-46); Розпалював і уміло використовував міжусобиці для утримання за собою київського престолу. У княження В. посилилася експлуатація городян; кн. тіуни (керівники) Ратгна і Тудор розорили бг. жителів Києва. Розглядав Київ як своє спадкове володіння. Незабаром після смерті В. в Києві почалися хвилювання.

Святослав Ольгович (? - 1164) князь Новгородський 1136 - 1138, 1139 - 1141, Курський 1138 - 1139, Новгород-Сіверський 1141 - 1157, Чернігівський 1154 - 1155, 1157 - 1164. Спочатку сам боровся за Київ а потім підтримував Юрія Долгорукого. По смерті останнього, боровся за Чернігів з Ізяславом Давидовичем, що вокняжився у Києві.

Ігор ІІ Ольгович (?.- п. 1147) - князь новгород-сіверський, великий князь київський з 1146. Син чернігівського князя Олега Святославича, засновника князівської династій Ольговичів. Спроба І. після смерті брата Всеволода ІІ утвердитись на київському престолі привела до повстання киян, невдоволених правлінням Ольговичів (див. Київське повстання 1146). Увязнений Ізяславом ІІ. Прийняв чернецтво. Загинув під час повстання. Канонізований.

Ігор Святославович (1151-1202) - новгород-сіверський князь (з 1178) і князь чернігівський (з 1198). В 1169 приймав участь у поході Андрія Боголюбського на Київ. У 1174 розбив орди половецьких ханів Кончака і Коб'яка під Переяславом. Після смерті брата Олега княжив у Новгород-Сіверському. Брав участь в міжусобній боротьбі за великокнязівський престол. В 1183 здійснив вдалий похід проти половців. В 1185 організував спільно з братом Всеволодом, путивльським князем Володимиром і князем рильським Святославом Ольговичем новий похід проти половців. Князівські дружини зазнали поразки від орди половецьких ханів Гзи і Кончака, а сам І.С. потрапив у полон, з якого потім зумів втекти. Похід І.С. на половців послужив сюжетною основою “Слова о полку Ігоревім”.

Святослав ІІІ Всеволодович (? - 1194) Великий князь Київський в 1176, 1177-80, 1182 - 94, Волинський 1141 - 46, Турівський 1142, 1154, Новгород-Сіверський в 1157 - 1164, Чернігівський 1164 - 1177, В міжусобиці виступав поперемінно на боці то Юрія Долгорукого, то Ізяслава ІІ. За правління Долгорукого потрапив в опалу. По смерті Святослава Ольговича 1164 возвищується. Залучає на допомогу половців. Воював з Боголюбським проти Мстислава ІІ, потім проти Ростиславичів Смоленських. По смерті Боголюбського вплинув на вокняження у Володимирі на Клязьмі Михайла Юрійовича. Вокняжившися в Києві ворогував з Ростиславичами. Тримав союз з Всеволодом Велике Гніздо. Разом з Руриком Ростиславичем вчинив дуумвират на Русі.

Всеволод ІІІ Святославович Чермний (? - 1212) князь Чернігівський 1204 - 1212 Великий князь Київський 1206 - 1207, 1210 - 1212. Підступом відібрав Київ у Рюрика Ростиславича.

Михайло Всеволодович (1179 - 1246), Великий князь Київський в 1236 - 40, 1241 - 43. Правив у Переяславі 1206, Новгороді 1224, 1229, Чернігові 1224 - 1236, 1243 - 1246, Галичі 1235 - 38.
У 1223 брав участь в битві проти татар на р. Калці у якій загинув його дядько Мстислав Святославич, після чого чернігівський стіл перейшов до М. У 1225 і 1229 М. був новгородським князем. У 1235 за допомогою бояр Болоховськой землі, що граничила з Галицької землею, і угорського короля Бели IV йому вдалося оволодіти Галичем. У 30-і рр. 13 ст. неодноразово захоплював Київ. У 1238 М. В. став вел. князем київським, передавши управління Галичем своєму сину Ростиславу.
У 1239 по його наказу були убиті татарські посли, прислані до Києва для переговорів, після чого М. втік до Угорщини, сподіваючись знайти там притулок. Тоді всі його володіння були захоплені і поділені між ін. князями. У 1241 повернувся на батьківщину. У 1246 М. приїхав в ставку Батия, сподіваючись одержати ярлик на Чернігівську землю. За відмову виконати язичницькі обряди - пройти крізь очисний вогонь - М. був убитий татарами, що послужило приводом для його канонізації церквою. Проте причиною вбивства М. В. могло бути і те, що 7 роками раніше ним були убиті татарські посли.

Володимир ІІ Мономах (1053—1125), Київський великий князь 1113—25, син кн. Всеволода Ярославича і візант. княжни з сім'ї Мономаха. За життя батька кн. у Ростові 1066-73,1097-1125,Смоленську 1073-78,97-віддав синові?, й Чернігові 1078-93, часто заступав його в боротьбі з половцями, виконував дипломіатичні місії. По смерті Всеволода кн. у Переяславі 1094-1113; після смерти Святополка II перейшов до Києва. Один із найвидатніших держ. діячів укр. середньовіччя. Старався зміцнити центр, княжу владу і єдність Руси, боровся проти занепаду родової солідарности київської династії, намагаючись об'єднати князів проти половецької загрози. Ініціятор Любецького з'їзду 1097, де була проведена радикальна реформа порядку спадкоємства (прийнято засаду прямого родового успадкування замість складної системи сеньйорату й зміни уділів). У Києві В. М. провів правно-фінансові реформи, що ввійшли до складу «Руської правди» й були прийняті сучасниками як радикальне оздоровлення кредиту (обмежений був розмір процентів на позики). Талановитий автор-публіцист, написав «Поучення дітям» (бл. 1117), твір повчально-автобіографічний, великої літ. вартости, в якому В. М. виступає як носій ідеї цілости держави, хоробрий вояк ї мудрий, справедливий правитель. В історії Руси В. М. замикає добу відносної єдности держави. Від В. М. походять київська, смоленська й суздальська лінії Рюриковичів.

Євпраксія Всеволодівна (1071 - 1109) - київська князівна, Німецька імператриця. В юному віці вийшла заміж за маркграфа Пн. Саксонії, але незабаром овдовіла. В 1088 була повінчана з німецьким імператором Генріхом IV під іменем Адельгейди. Завдяки цьому шлюбу Генріх IV намагався отримати підтримку київського князя у боротьбі проти саксонських володарів та сприяти об'єднанню православної і католицької церков. В кін. 1093 Є не витримавши брутального поводження з нею зі сторони чоловіка, була змушена покинути Німеччину і відбула до Каносси (Пн. Італія). Церковні собори у Константі і П'яченці (1095), на яких виступала Є., засудили поведінку Генріха IV. В 1097 виїхала до Угорщини, а звідти в Україну. В 1106 постриглася в черниці. Похована у соборі Успення Богородиці у Києві.

Мстислав Володимирович Великий (1076 - 1132), Великий князь Київський 1125 - 1132, старший син Володимира Всеволодовича Мономаху і Гіти - дочки англ. короля Гаральда ІІ.
В 1088 - 1093 і 1095-1117 управляв Новгородською землею, в 1093-95- землями Ростовськими і Смоленськими. У 1117-25- князь білгородський і співправитель Володимира Мономаха в Києві.
З 19 травня 1125 до кінця життя - вел. князь київський. M. був учасником військових походів на половців 1093, 1107, 1111. У 1129 йому вдалося "загнати" половецькі орди за Дон і Волгу. У 1096 розгромив на р. Коломне війська чернігівського кн. Олега Святославича і тим самим припинив його захватницьку діяльність. У 1111 1113, 1116, 1130 організував походи на чудь, в 1127, 1129 - в Полоцьку землю, в 1131 - до Литви. У час його правління в Новгороді і Києві були споруджені багато кам. споруд, велося кріпосне б-во.

Ізяслав ІІ Мстиславич (1097 - 1154 ) - Великий князь Київський (1146 - 1154). Правив у Полоцьку 1129 - 32, Переяславі 1132, 1142 - 46, Турові 1132 - 34, Володимирі 1135 - 41, 1149 - 51. У 1132 одержав у володіння Переяславське князівство, однак вже в тому ж році був змушений на короткий час переїхати у Полоцьк. Згодом став княжити у Турові та Пинську. Внаслідок міжусобної війни у 1134 одержав Волинь. У 1142-46 - І. знову Переяславський князь. Після смерті київського князя Всеволода ІІ Ольговича Чернігівського у серпні 1146 здобув Київ. Вів довгі війни з Юрієм Долгоруким, які проходили з перемінним успіхом. Однак в кінцевому підсумку перемогу здобув І. Опирався на Київщину, Переяславщину, Волинь, Смоленські та Турово-пинські землі. І. був прихильником незалежності Київської митрополії від Константинопольських Патріархів. На церковному соборі 1147 під його впливом всупереч волі патріарха митрополитом було обрано русина Клима Смолятича. Підтримував тісні зв'зки з правлячими династіями сусідніх країн. Був тестем угорського короля та свояком польського князя і чеського короля. По смерті І. Київ втрачає політичне значення.

Володимир Мстиславович (1132—74), князь дорогобузький, князь Волинський 1154 - 57. Витіснений з Володимира племінником Мстиславом ІІ (1157). В. на політичній арені виступав таки невдало. 1171 недовго був на київському столі, витіснений Романом Ростиславичем Смоленським за сприяння Боголюбського.

Мстислав ІІ Ізяславич (1141 - 1170) Представник Волинських Мономаховичів. Великий князь Київський в 1158 - 59, 1167 - 69, 1170, княжив в Переяславі 1146 - 49, 1151 - 55, Володимирі 1157 - 1170. У 1168 році він зібрав чернігівських, волинських, київських, переяславських князів, розгромив половецькі кочовища над Орелю та Снопородом і забрав багато полонених та худоби. Зосередивши в своїх руках торгові шляхи на захід (Волинь і Новгород) викликав незгоду інших князів проти нього. Захищав Київ від навали 1169. Князь Суздальщини Андрій Боголюбський використавши чвари руських князів вчинив похід на Київ. В поході брали участь чернігівські Ольговичі, смоленські Ростиславичі, Гліб Юрієвич (брат Богол. що княжив тоді у Переяславі і посів у Києві по поході). Київ пав. За Мстиславом залишилася Волинь.

Ярослав Ізяславич Луцький (1151? - 80) князь Луцький , Київський 1173 - 74, Допоміг Рюрику Ростиславичу в боротьбі з Святославом ІІІ із Ольговичів, за що став княжити в Києві, а Київська земля лишилася за Ростиславичами. Пізніше Я. все ж уступив Київ Роману - старшому з Ростиславичів.

Роман Мстиславович Великий (1150? - 1205) князь Володимирський 1173 - 1205, Галицько-Волинський 1199 - 1205. Засновник Галицько-Волинської держави. Княжив в Новгороді 1168 - 70. По поверненні посів батьків стіл. Розпочав стрімку політику централізації. В 1202, 1204 ходив на половців. Заявив свої права на Київ, який в 1202 відібрав у Рюрика Ростиславича і передав Інгвару Луцькому, а 1203 посадив посадника, воліючи залишатися в Галичі. 1205 Р. загинув під Завихостом (Польша) втрутившися в польські міжусобиці.

Інгвар Ярославич Луцький (?), князь Луцький з 1180, Київський 1201 - 03, 1212, Вперше вокняжився в Києві за сприяння Романа Волинського, вдруге за Мстислава Удатного.

Данило Романович Галицький (1201-1264) - князь Волинський 1212 - 1231 та Галицький 1229 - 35, 1238 - 64, король - з 1253. Після смерті батька (1205) був змушений разом з матір'ю та братом Васильком перебувати у Польщі та Угорщині.
Згодом спільно з братом одержав в управління міста Тихомль та Перемишль, а з 1215 - Володимир. У 1219 здійснив похід проти поляків і повернув до Волині Берестя та Забужжя. Одружився з дочкою галицького князя Мстислава Удатного (1219 - 28). Брав участь у битві на Калці (1223). По смерті тестя (1228) вів довготривалу боротьбу за Галич, який остаточно здобув у 1238 після боротьми з Михайлом Чернігівським. У 1239 поширив свою владу на Київ, де залишив воєводу Дмитра, який очолив оборону міста від орд Батия у грудні 1240. Монголо-татарська навала зупинила розквіт держави. Лише погодившись виплачувати данину Д. убеспечив населення від татарських баскаків.
У 1238 розгромив німецьких рицарів, які захопили Дорогичин. У 1243 - 44 здійснив походи на Польщу, в ході яких підкорив Люблінську землю. 1245 об'єднані дружини Романовичів завдали поразки під Ярославом військам угорських та польських загарбників.
Намагаючись підняти на бор-бу з ордою зх. держави прийняв від папи корону в 1254, та Рим хотів лише поширити католизм. У 1254 - 55 самостійно вів війну з загонами татарського темника Куремси. Однак у 1259 татарський хан Бурундай змусив Д. визнати зверхність Золотої Орди. По смерті Д. Галицько-Волинська держава розпалася.

Василько Романович (1203 - 1269), князь Володимирсько-Волинський 1231 - 69. По смерті батька (1205) галицькі бояри закликали Ігоревичів (1205 - 11) - синів Черн. князя. Романовичі переховувалися і змогли повернутися на Волинь лише в 1212. Княжив в Белзі (1207 - 1211), Бересті (1221 - 1231). Всюди підтримував брата Данила. Воювали орди Куремси. В протистоянні з Бурундаєм змушені поступитися. По смерті Данила (1264) відокремився на Волині, в той час як Галичина розпалася на уділи.

Лев І Данилович (1228 - 1301) князь Галицький в 1264 - 1301, Галицько - Волинський 1292 - 1301, Белзький (1245 - 1264). Переніс столицю з Галича до Львова. Л. мусив визнавати над собою владу Золотої Орди, яку використовував і в своїх цілях - захоплення нових земель. Дав відпір литовському княземі Тройдену, здобув Новгородок. Використав міжусобиці в Польщі - ходив на Сандомирщину, Мазовію, під Краків. Здобув Люблінську землю (1289). На півдні Л. узяв під свою владу частину Закарпаття (комітат Берег, 1280). 1292 Відновив Галицько-Волинську державу.

Всеволод Ярославич (1030 - 1093) - князь
переяславський (1054-1076), великий князь київський (1076, 1078-1093). Згідно з заповітом батька отримав у володіння переяславські та ростово-суздальські землі.
Разом з братами Ізяславом та Святославом до 1073 спільно управляв Київською державою. Брав участь в укладенні “Правди Ярославичів”, що була доповненням до “Руської Правди”, Ярослава Мудрого. Був одружений з внучкою візантійського імператора Константина Мономаха. Свою діяльність спрямовував на зміцнення влади великого князя київського та збереження єдності Київської Русі. Підтримував добрі відносини з церковною ієрархією, заснував Києво-Видубицький монастир,
В. був високоосвіченою на той час людиною, знав п'ять іноземних мов. Після смерті його наступником у Переяславському князівстві став старший син - Володимир Мономах.

Рюрик Ростиславич (1140? - 1214) князь Київський в 1173, 1180 - 81, 1194 - 1210, княжив у Турові 1157 - 1170?, Новгороді 1170 - 71, Чернігові 1210 - 14. Із Смоленських Ростиславичів. Двічі брав участь у нищенні Києва (1169, 1203). 1169 ходив з Богол-м на Київ проти Мстислава ІІ, за що отримав Ноагород, з якого вигнаний вічем. Повернувшись, брав участь у протистоянні Ростиславичів Богол-му. 1173 Р. вигнав брата ост. - Всеволода. Богол-й пішов походом і брати сховалися в навколокиївських міцностях. На поміч Р. прийшов Ярослав Луцький. По смерті Богол-го Ростиславичі вступили в боротьбу з Ольговичами. Святослав ІІІ поперемінно захоплював Київ і врешті по 1181 Р. із ним вчинив дуумвірат - спільно управляли державою до 1194. На Русі встановилася стабільність і умови для б-би з половцями.З початком одноосібного княження Р. стикається за міста Пд. Київщини (Погорина) з Романом Волинським. В 1201 це протистояння переросло у війну і Роман захопив Київ, в якому посадив родича - Інгвара Луцького. Та Р. вчинив нечуваний злочин - разом з Ольговичами і половцями 1203 Р. розграбував Київ. В 1204 Роман схопив Р. і постриг в монахи, та 1205 Р. загинув у Польщі. 1205, 1206 Р. з Ольговичами ходив на Галич, після схоплений Ол-ми і уступив Київ взамін Чернігова Всеволоду ІІІ Чермному.

Роман Ростиславич Смоленський (1140? - 1180) князь Смоленський в 1160 - 72, 1177 - 80, Київський 1171 - 73, 1174 - 76, Новгородський 1178 - 79. Старший з Ростиславичів. Посів стіл в Києві за підтримки Боголюбського та в 1173 через нього пішов. І в тому ж році Ростиславичі вигнали з Києва брата Богол-го Всеволода. Надалі Р. з усіма Ростиславичами боровся зі Святославом ІІІ Чернігівським і Ольговичами, якому уступив у 1176.

Мстислав ІІІ Романович (? - 1223) Великий князь Київський 1212 - 1223, княжив в Пскові 1179 - 1195, Смоленський 1197 - 1213, Білгородський з 1206. Вокняжився у Києві після спільної перемоги Ростиславичів над Всеволодом Чермним 1212. Захоплений в полон при битві на Калці і страчений татаро-монголами.

Ростислав ІІ Рюрикович (1173 - 1218) князь Київський 1204 - 05. 1190, 93 вдало ходив на половців. 1204 посажений Романом Волинським в Києві, та пізніше поступився батьку. Був при ньому у Вишгороді.

Володимир Рюрикович (1187 - 1239) князь Переяславський 1206 - 1213, Смоленський 1213 - 23, Київський 1223 - 36. Син Рюрика Овруцько-Київського із смоленських Мономаховичів. Спершу ворог Данила гал., згодом союзник; спирався на Данила в боротьбі з Михайлом чернігівським.

Мстислав Мстиславич Удатний (? - 1228), князь, полководець. У 1193 - князь Трипілля, в 1203 - Торчеська (обоє - Пд. Київщина), в 1209- Торопця (Пн. Смоленщина). У 1210-15 і в 1216-18 управляв Новгородом, в 1219-27 - Галичем, в 1227-28 - Торчеськом. У 1193 і в 1203 брав участь в походах на половців. У 1212 і в 1214 організував 3 вдалих походи на чудь. У 1215 вигнав з Київа Всеволода ІІІ Святославича Чермного і посадив там княжити Мстислава ІІІ Романовича. У 1210 звільнив Торжок, захоплений Всеволодом Велике Гнездо, в 1216 ополчення M. M. разом з військами союзних йому князів нанесло поразку на р. Липиці дружинам володимиро-сузд. князів. Починаючи з 1219 багато разів воював з поляками, угорцями, а також з галицькими і волинськими князями і боярами. Був ініціатором і одним з керівників походу на монголо-татар в 1223. У битві на р. Калці його загін був розбитий ними, а сам M. M., рятуючись від гонитви, знищив засоби переправи через Дніпро, чим поставив інші руські війська у важке положення. У 1227 видав свою дочку Марію заміж за угорського короля Андрія, котрому потім передав всю владу над Галицькою землею, а сам пішов княжити в Торчеськ.

Мстислав Давидович (? - 1230) князь Смоленський в 1223 - 1230, княжив у Новгороді 1184 - 87. Вів боротьбу з Литвою і німцями. Захопив притиснений Литвою Полоцьк і посадив там родича Святослава Мст. (1222).

Ростислав ІІІ Мстиславич (? - 1260?), Великий князь Смоленський 1239 - 1249, Київський 1239. Посів стіл в Києві по втечі Михайла Всеволодовича, та уступив Данилові Романовичу.

Давид Ігоревич (1059-1112) - князь Тмутараканський 1081-83, Дорогобужський 1085 і 1099-1113, Волинський 1087-99. Одержав від великого князя київського Всеволода Ярославича у 1084 в удільне володіння Дорогобуж на Волині, а в 1086 (1085) - Володимир. В 1097 при підтримці великого князя Київського Святополка ІІ Ізяславича захопив у полон теребовлянського князя Василька Ростиславича і звелів виколоти йому очі. Переслідуваний князями за цей злочин, змушений втекти у Польщу. Вів уперту боротьбу за волинський престол. В 1099 Д. закликав собі на допомогу половецького хана Боняка і при його підтримці здобув Володимир і Луцьк. На Витичівському з'їзді 1110 Д. був остаточно позбавлений свого володіння. Пізніше княжив у Буську, Острозі, Дубно, а наприкінці життя знову у Дорогобужі.

Андрій Юрієвич Боголюбський (1111 - 1174) князь володимиро-суздальський (1157-1174). А. брав участь у походах свого батька, був князем у Вишгороді під Києвом. В 1155 перебрався до Володимира на Клязьмі. Власне тоді забрав з собою знамениту ікону Божої Матері, яка згодом отримала назву Володимирської Богородиці і була перевезена до Москви. Після смерті батька (1157) завершив процес об'єднання пн.-сх. земель Київської держави Володимиро-Суздальського князівства. Намагався підпорядкувати своїй владі Новгород. В березні 1169 війська А. захопили і нещадно зруйнували Київ. Посадив на київський престол брата Гліба Переяславського. Втручався у внутрішні справи руських князів, але в 1173 військо А. було ними розбите. Переніс столицю свого князівства у Володимир на Клязьмі, недалеко якого збудував князівську резиденцію Боголюбово (звідси прізвище). Політика А., спрямована на зміцнення князівської влади, привела до гострого конфлікту з місцевою знаттю. В 1174 був убитий боярами-змовниками у Боголюбово.

Всеволод Юрієвич Велике Гніздо (1154-1212), великий князь Володимирський на Клязьмі з 1176. Прізвисько Велике Гніздо одержав за багатодітність (8 синів, 4 дочки). У 1162 разом з матір'ю був вигнаний братом Андрієм Боголюбськім і виїхав до Константинополя до імп. Мануїла. Повернувшись на Русь після загибелі Андрія (1174), допоміг брату Михайлу оволодіти Володимиром. З 1176, після смерті Михайла, став вел. князем. Розгромивши в феод. війні 1177 князів, що претендували на стіл, і ростовських бояр, що опиралися посиленню його влади, В. конфіскував їх землі і майно. Спираючись на частину новгородських бояр і купців і використовуючи класову боротьбу в Новгороді, В. прагнув підпорядкувати його своїй владі і садив князями своїх ставлеників. У рязанських походах 1180, 1187, 1207 підпорядкував своєму впливу Рязань, втручався в справи руських князів.

Ярослав Всеволодович (1191 - 1246), великий князь Володимирсько-Клязминський з 1238. У 1200-06 князя Переяслава. По заповіту батька одержав Переяславль-Залісський 1212 - 38. Неодноразово княжив в Новгороді (1215, 1221 - 23, 1224 - 28, 1230 - 36). Після загибелі Юрія Всеволодовича став вел. кн. Володимира на Клязьмі. Княжив у Києві в 1243 - 46 по татарському ярлику, та пізніше випросив ярлик на батьківську вотчину. Був викликаний в Каракорум до великого хана Гукжу і там отруєний.

Олександр Ярославич Невський (1220? - 1263), полководець, князь новгородський (1236 - 40, 1141 - 52, 1257 - 59), вел. князь Володимирсько-Клязьминський з 1252, останній (формально) вел. князь Київський 1246 - 63. 1240 розбив шведський загін, що підсилило вплив О. на народ, але сприяло загостренню його відносин з боярством, в результаті був вимушений покинути Новгород. Після вторгнення Ливонських лицарів новгородці послали до О., навесні 1241 він вигнав загарбників із Пскова. Остаточно розбито орден 1242 на льоду Чудського озера.
Проводив обережну політику з Золотою Ордою, сприяв запобіганню руйнівного нашестя татар на Русь. Кілька разів їздив в Орду, добився звільнення від обов'язку виступати військом на стороні тат. ханів в їх війнах з ін. народами.

Дмитрій Олександрович (1250 - 1294), вел. князь Володимирсько-Клязьменський в 1276 - 81, 1283 - 93, княжив у Новгороді 1259 - 64, 1272 - 73, 1276 - 81, 1285 - 92, в Переяслав-Залісському. Постійно ворогував за Вел.князівський престол з братом Андрієм, при цьому залучали татар. 1293 остаточно вигнаний Андрієм.

Данило Олександрович Московський (1261 - 1303), перший московський князь 1276 - 1303, родоначальник московських князів. Одержав від брата, вел. кн. Дмитра, в долю Москву. У 1300 успішно воював з Рязанню і приєднав Коломну (1301) і ряд волостей, в 1303 одержав по заповіту кн. Івана Дмитровича Переславль-Залісський.

Іван І Данилович Калита (? - 1340), князь московський з 1325, вел. князь Володимирсько-Клязьминський з 1328, Новгородський 1328 - 37. Зіграв велику роль в посиленні Моск. князівства, використовуючи в цих цілях допомогу Золотої Орди, для котрої він збирав з населення величезну данину. Нещадно присікав нар. незадоволеність, що викликалася важкими поборами, розправлявся з супротивниками. Вплив І. розповсюдився на ряд земель Пн.-Сх. Руси (Твер, Псков, Новгород). Він накопичив великі багатства (звідси його прізвисько "Калита" - "гаманець" -"грошова сумка"), які використовував для купівлі земель чужих князівств. При І. Москва стала резиденцією митрополита -"всія Руси", що мало важливе значення, оскільки церква користувалася великим ідеологічним і політичним впливом.

Юрій ІІ Всеволодович (1188 - 1238), великий кн. Володимирсько-Клязминський (1212 - 16, 1218 - 38). У зв'язку з конфліктом між Всеволодом і старшим сином Костянтином Всеволодовичем Ю. у 1211 був затверджений спадкоємцем і став вел. кн. після смерті батька. Зазнавши поразка в Липицькій битві 1216, Ю. поступився Костянтину, одержавши в долю Радилів, потім Суздаль. Після смерті Костянтина (1218) знов зайняв стіл. Не дивлячись на зростання роздрібненості, Ю. зберіг єдність Володимиро-Суздальського князівства. В результаті успішного походу 1220 на Болгарію Волжсько-Камську, він значно розширив тер. князівства, в 1226-32 провів ряд вдалих походів в землі мордви, підсилив свої позиції в Новгородській феодальній республіці і Рязанському князівстві. Загинув в Ситськой битві 1238 з татаро-монгольськими загарбниками.

Ярополк ІІ Володимирович (1082 - 1139) - великий князь Київський (1132 - 1138). У 1101-03 та 1107-18 був князем смоленським, у 1114-32 - переяславським. У 1116 одружився з Оленою, дочкою князя Перемишля Володаря. У 1103, 1109, 1111 та 1113 брав участь у походах руських князів проти половців. Як удільний князь переяславський, Я. підтримував політику батька, спрямовану на збереження єдності Київської Русі, вів боротьбу з чернігівськими князями з роду Ольговичів, які намагалися з допомогою половців укріпитися на київському великокняжому престолі. Після смерті В. Мономаха (1125) Я. продовжував княжити у Переяславі. Підтримував політику старшого брата Мстислава, а після його смерті (1132) посів київський престол, передавши Переяславське князівство своєму небожу Всеволоду Мстиславичу. Літописці характеризують Я.В. як мужнього воїна, що здобув славу завдяки успішним походам проти половців, але з його правління встановлюється роздрібненість на Русі.

Ростислав Мстиславич (1110і - 1168) Великий князь Київський в 1154, 1159 - 61, 1161 - 1168. Правив в Смоленську 1125 - 1160, Новгороді 1153. В 1154 по смерті Ізяслава ІІ став княжити але уступив Ізяславу ІІІ Давидовичу Чернігівському. Пізніше їхня боротьба продовжилася в 1159 і 1161 до остаточної перемоги Р.

Ігор Ярославич (1036 - 1060), князь Володимиро-Волинський в 1054-57, Смоленський в 1057-60.

Анна Ярославна (1032/36-1077) княжна.

В 1051 повінчалася з Генріхом І Французьким. З 1060 регент-опікун при синові Філіпові І. 1062- другий шлюб з графом Раулем де Крепі де Валуа.

Єлизавета Ярославна (р. н. невід. - п. 1076) - В 1044 вийшла заміж за норвезького принца Гаральда Гардрада. У 1046 Гаральд при підтримці Ярослава Мудрого став норвезьким королем. Шлюб Є. Я. зміцнив зв'язки Київської держави з Норвегією. Після загибелі Гаральда під час походу до Англії в 1067, Є. Я. стала дружиною короля Данії Свена Естрідсена.

Вячеслав Володимирович (1083 - 1154) Великий князь Київський в 1139, 1151 - 54. Княжив у Смоленську 1113 - 1125, Турові 1125 - 32, 1134 - 42, 1142 - 46, Переяславі 1132 - 34, 1142, Вишгороді 1146 - 51. В 1139 на незаконну вимогу Всеволода ІІ Ольговича залишив Київ. Проявляв нездатність керувати. Як старший Мономахович в 1151 запрошений на великокняжеський престол Ізяславом ІІ, з яким спільно і правив (формально).

Юрій Володимирович Долгорукий (1090і - 1157) - ростово-суздальський 1096 - 1149 та великий київський князь 1149 - 51, 1155 - 57. Ще за життя батька Ю. одержав у володіння ростовські землі, центр яких переніс з Ростова до Суздаля. Після смерті свого старшого брата, великого князя Мстислава І Володимировича (1132) втрутився у міжусобну боротьбу з метою оволодіти Переяславським, а згодом і Київським князівствами. На початковому її етапі (1132-1135) зазнав поразки, але у 1147 знову розпочав воєнні дії, внаслідок яких у 1149 здобув Київ, але ненадовго, бо вже у 1151 був прогнаний Ізяславом ІІ Мстиславовичем. Знову оволодів Києвом у 1155. В роки князювання Ю. розпочалося формування нового політичного центру у Київській державі. Ним стали пн.-сх., ростово-суздальські землі, де укріпились наступники Ю., які прагнули зміцнити свій політичний вплив шляхом знищення і ослаблення Київщини, Переяславщини та інших південноруських земель. Вважається засновником м.Москви (1147). Отруєний боярами.

Давид Ростиславич (1140 - 1197) князь Смоленський в 1180 - 97, княжив у Новгороді 1154, Торжку 1158-61, Вітебську 1165-67, Вишгороді 1167-80. Брав участь у боротьбі Ростиславичів з Андрієм Боголюбським, Святославом ІІІ. При кн. в Смоленську проводив незалежну від суздальських князів політику.

Мстислав Ростиславич Хоробрий (? - 1180) княжив у Новгороді 1160 - 61, 1177, 1178, 1179 - 80, Білгороді 1170 - 75, Смоленську 1175 - 77. 1169 ходив разом з братами на Київ проти Мстислава ІІ і нищив Золотоверхий. Невдало ходив на Новгород проти сина Мст. - Романа. Брав участь у боротьбі Ростиславичів з Андрієм Боголюбським, Святославом ІІІ. 1173 при Вишгороді нищив армію Бого-го. 1175 захищав інтереси Ростиславичів проти Святослава Чернігівського.

Костянтин Всеволодович (1186 - 1219), великий князь Володимирсько-Клязминський 1216-19. У 1206-07 був князем в Новгороді, після чого одержав в володіння Ростов з Ярославлем і Угличем. Розділ Всеволодом свого князівства між синами (1211), по якому К., всупереч традиції, одержав Ростов, а його брат Юрій - Воладимир, викликав тривалу усобицю між братами. У княження К. була створена окрема Ростовська єпископія (1214). У боротьбі за вел. княження К. підтримав новгородський князь Мстислав Удатного проти Юрія; Липицька битва 1216 закінчилася розгромом Юрія і Ярослава Всеволодовичів, і К. став вел. князем Володимирсько-Клязминським. Після його смерті великокнязівський стіл знову зайняв Юрій.

Давид Святославович
Ізяслав ІІІ Давидович

Давид Святославович (? - 1123) князь Смоленський 1087 - 97, Чернігівський 1097 - 1123. Засновник роду Давидовичів. Перейняв Чернігів у Олега Гориславича за рішенням Мономаха і Святополка ІІ.

Ізяслав ІІІ Давидович (? - 1161) Великий князь Київський в 1154 - 55, 1157 - 58, 1161, княжив в Чернігові 1152 - 54, 1155 - 57. В 1155 уступив Київ Долгорукому, по смерті якого повернувся, але змушений був уступити Чернігів Святославу Ольговичу. 1158 вигнаний з Києва Ростиславом Смоленським, в боротьбі з яким загинув в 1161. Предстакник Давидовичів, які разом з Ольговичами закріпилися в Чернігівській землі. З загибеллю І. рід занепав.

Володимир Василькович

Володимир Василькович (1249/50 - 1289) князь Володимирський (1269 - 89) Протидіяв феодальній роздрібненості. Допоміг Конраду стати князем Мазовії (після 1262), врятував ятвягів від голоду (1273). Заповів кн-во Мстиславу Даниловичу.

Червоний шрифт - Великі князі Київські

Родові Древа